Не знаю, показалось мне это, или действительно как-то иначе выглядел сегодня наш двор... Обычно в такое время ещё шумно перед подъездами. Молодёжь только начинает развлекаться в полночь.
Я вышел на улицу и удивился царившей кругом тишине... Под ногами заметил замёрзшую лужицу... Действительно мороз!
Давно уже я отвык от мороза, и сегодня чувствовать его было даже, пожалуй, приятно. Может быть тем приятнее что сейчас, как впрочем, и всегда в детстве он был для меня напоминанием приближающегося Рождества.
Ощущение праздника усиливали световые иллюминации на окнах и балконах домов.
Тысячи разноцветных огоньков переливались цветами, мигали, словно звёзды в небе на стоящих плотным кольцом многоэтажках.
Подняв воротник куртки, я невольно замер наслаждаясь редким зрелищем! Даже двор был сегодня тщательно выметен дворником.
С улыбкой на лице подумалось: «Ну, всё Иисус, теперь кажется всё готово к празднованию Твоего рождения. Сегодня и мы с детишками тоже нарядили елку, убрались в квартире и перед сном сорвали ещё один лист календаря-до Рождества осталось15 дней»!
Как не хочется думать о том, что завтра, с самого утра, город опять заполнит шум, суета. Город будет жить своей жизнью, течение которой почти не нарушается даже в предрождественские дни.
Жаль, что теперь почти невозможно услышать ту благоговейную тишину рождественской ночи, которую я хорошо помню с детства. Тишину, нарушаемую лишь скрипом снега под ногами и перекличкой деревенских собак.
...В предрождественские вечера в нашем доме обычно бывало шумно, людно; мама давала уроки музыки для молодежи. В каждой комнате в такие вечера было до десяти человек. Одни осваивали гитару, другие аккордеон, третьи пытались постичь искусство игры на балалайке. Готовясь к празднованию Рождества, репетировали концерты, дикломации, учили стихи. Шум утихал только далеко за полночь, когда я давно уже спал, свернувшись калачиком на старом, большом сундуке. Мама переносила меня сонного в постель, и уже во сне я ещё долго слышал тихий перебор семиструнной гитары.
В день Рождества каждый из нас, детей, старался проснуться первым.
Ёлка наряжалась в канун праздника ночью, когда мы младшие уже спали, и поэтому вставшему первым доставалась честь первым увидеть зелённую красавицу!
Это было много! Это будоражило сознание и заряжало восторгом на весь день. А вечером наступали самые торжественные минуты. Вся семья собиралась в украшенном еловыми лапами и вырезанными из бумаги снежинками зале.
Мама играла на аккордеоне рождественские песни и открывала торжественную часть.
Каждый, из нас подойдя к елке, рассказывал стихотворение или пел песенку и лишь после этого получал подарок. Когда подарки были розданы, начинался настоящий праздник.
...Поздней ночью я, ложась спать, по обыкновению преклонял колени и молился.. По детски, искренно, от всего сердца я благодарил Иисуса за чудесные подарки и, кажется, даже желал Ему всего хорошего в день Его рождения!
Я усыпал под тихий говор мамы, читавшей мне незабываемые истории о Давиде и Голиафе, о мужественных Мисахе, Сидрахе и Авдинаго и, конечно же, об Иисусе...
Минули годы. Как прежде празднуется в конце декабря Рождество, но уже не совсем как прежде... Теперь иногда за предрождественской суетой не остаётся времени поразмышлять о сути Рождества. О великом его значении. Это ушло на второй план.
Да, детство ушло безвозвратно! И всё-таки так хочется порою вернуться в него и снова по детски всей душой, всем сердцем прочувствовать величие и радость благодатного дня Рождества! 17.12.02.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Слаще меда - Оксана Тищенко - Осанна Любовь к Богу реальнее человеческой, физической, эмоциональной любви. Она не зависит от настроения и характера, критических дней и кризисных периудов. Его также сильно стоит любить, как Он любит, отдав Себя за нас. Всего СЕБЯ. Навечно.
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.